В одному селі жила Червона Шапочка. Дівчина гарненька, ставненька. Нижню половину її вроди облягали вичовгані джинси. Верхню — розписаний незрозумілими гаслами балахон. На голові хвацько сиділа червона шапочка. Подарунок від бабусі на день шістнадцятиріччя. За те її і називали Червоною Шапочкою.— Ось тобі пиріг, пляшка вина. Однеси бабусі. Нехай підкріпиться трохи. Старенька вона стала. Нездужає.
Як у справжній казці, бабуся жила за лісом.
— Тільки спіши, — каже мати, — поки сонечко високо.
Червона Шапочка пішла.
Відійшла на таку віддаль, що не побачиш її неозброєним оком. Сіла під кущ. Випила вино. З'їла пиріг. Дістала з потайної кишені джинсів цигарку. Запалила, смалить і наспівує:
Ах, эта красная рябина
Среди осенней желтизны.
Я на тебя смотрю, любимый,
Теперь уже со стороны...
Як тут з кущів виходить Вовк! Страшенний, величезний. Очі голодним вогнем світяться.
— А-а-а! — гаркнув. — Червона Шапочка! Попалась! Зараз тебе з'їм!
Червона Шапочка озирнулася. Цвикнула1 через густо напомаджену губу.
— Пішов геть! Шкет нещасний! Ще не таких бачила.
Дихнула Червона Шапочка на Вовка перегаром вина й тютюну. Вовк очманів. Схопила Червона Шапочка Вовка за вуха, сіла на нього верхи і гукнула:
—Поїхали!
—Куди? — перелякався Вовк.
— Куди-небудь! — пришпорила боки Вовка дерев'яними підошвами своїх стукалок. І той рвонув.
Каталася Червона Шапочка на Вовкові до ранку. Вранці під'їхала до бабусиної хати. Зайшла у світлицю:
—Чао предкам!
—Дитино рідна! — сплеснула в долоні бабуся. — А ти де в таку рань тут узялася?
—Ша! — приклала пальця до вуст Червона Шапочка. — Якщо маман питатиме, де я була, скажеш, у тебе ночувала.
—Господь з тобою, дитино! А ти хіба не з дому?..
— Дай щось пошамати! — сказала Червона Шапочка, викаблучуючись перед дзеркалом.
—Нема, дитино, — каже бабуся. — Бо я хворіла.
—Давай бабки. Пошлю Вовка, принесе зараз.
Бабуся витріщилася на внучку.
—Гроші давай! — хрипко пояснила Червона Шапочка.
Бабуся тремтячими руками дістала вузлика. Розв'язала.
Подала Червоній Шапочці свою пенсію.
—На. Нема більше.
—Тоді я тебе з'їм! — налякала Червона Шапочка.
Якраз у цей час повз хату бабусі проходив мисливець. Дивиться, біля хати лежить загнаний Вовк, язика висолопивши і хвоста відкинувши. А з хати доноситься схлипування бабусі:
— Не маю, внученько! їй-Богу, більше не маю!..
Мисливець вскочив у хату. Напоготові рушницю тримає.
— Хто тут бабусю ображає?
Червона Шапочка криво осміхнулася:
— А ти у родинні справи не вмішуйся! Браконьєр нещасний! Ось напишу на тебе скаргу, що ти вбив Вовка, обікрав бабушенцію і приставав до мене. Тоді закукурікаєш...
Мисливець був сміливий. Ніколи не тремтів перед найстрашнішим звіром. А тут жилки в нього затрусилися1. Він згадав свою жінку молоду. Діточок білозубих. І, знітившись, почав задкувати до виходу.
Що далі діялося у бабусиній хаті, ніхто не знає. Бо свідків не було. Тільки десь під полудень з хати вийшла Червона Шапочка. З набитим вузликом на спині. І зникла в лісі.
Де вона блукає, досі ніхто не знає.
Може, стрінеться вам принагідно. То сповістіть хоча б її маму. Бо побивається, руки ламає, де її чадо неповнолітнє, не знає...
| Скончался Олег Янковский< Предыдущая | Следующая >Закрылись еще два кинотеатра |
|---|
